Автор: Віктор Давидюк, кандидат філологічних наук, директор Полісько-волинського народознавчого центру Інституту народознавства НАН України. Одним із найпопулярніших зооморфних образів українського фольклору є вовк. Про нього існує багато оповідок і легенд. З сіроманцем пов'язано чимало вірувань, особливо таких, що стосуються весілля. Спорадично вони трапляються по всій Україні, але найпопулярніші на Поліссі. Це пов'язано насамперед з природними факторами. Поширення біологічного виду в природному середовищі обумовлювало популярність і в контексті фольклорному. Але не це було головне. Образ вовка містить на Поліссі цілу низку типологічних розгалужень. Більшість із них активно побутують досі... Популярність оповідок про вовків серед автохтонів сучасного Полісся відзначав ще Геродот. Розповідаючи про звичаї неврів , давніх племен, що жили біля верхів'їв Дніпра, Прип'яті та Південного Бугу в VI-V століттях до н. е., він писав: "Ці люди, вочевидь, чаклуни. Скіфи та е
У одного царя росла золота груша. Але він з неї користі не мав, бо врожай щось крало. І примусив цар синів доглядати грушу. Прийшов старший син під грушу і лежить. Прилізла до нього мишка: – Царевичу, чи не дав би ти мені поїсти? Він її прогнав. Переспав ніч, а рано встав і бачить – на дереві знову нічого нема. Середущий так само не доглянув грушу. Був у царя й третій син – Мишко, простий собі, домашній. Він сказав: – Няню, піду я доглядати грушу! Прийшов до груші, розклав вогонь, сів і пече сало. І приповзла до нього мишка: – Мишку, дай трохи хліба. Хлопець дав їй скибочку із салом. – Тепер лягай спати, а у дванадцять годин ночі я тебе розбуджу. Прилетить золота пташка із золотим кошиком, буде рвати груші. А ти вилізь так, аби не почула, може, її впіймаєш. Вона небоязка. Вранці Мишко вернувся додому. І питає його цар: – Ну, доглянув грушу? – Доглянув, та що з того! Ухопив я золоту пташку за хвіст, але вона вирвалася. Лише хвіст і кошик